В Українi навряд чи знайдеться iнше мiсто, абсолютна бiльшiсть пам’ятникiв якого стосується однiєї подiї. Майже в усiх куточках центру i безпосередньо на полi Полтавської битви знаходяться десятки стел, монументiв, пам’ятних каменiв тощо — усе пов’язане з баталiєю 300-рiчної давностi. Одного дня я сiв на потяг i поїхав «iнспектувати» всi цi визначнi мiсця.

Засмагання на шведськiй гарматi

Експрес Київ – Харкiв приходить сюди у доволi зручний час — о 10:17. Цiлий день попереду, тож i цiлком можна встигнути обiйти весь центр мiста й, що неодмiнно, вiдвiдати музей Державного iсторико-культурного заповiдника «Поле Полтавської битви» до його закриття о 17:00. Сiдати на маршрутку до центру одразу на вокзалi не варто, бо вже за якихось 500 метрiв од нього, на вулицi Зiнкiвськiй, серед радянських дев’ятиповерхiвок знаходиться найближчий i один iз найцiкавiших пам’ятникiв Полтавськiй баталiї — каплиця на честь 200-рiччя битви, вiдкрита в 1914 роцi. Найдивнiше, що майже нiхто, навiть самi полтавцi, не знають про iснування цiєї споруди. Дарма. Адже на її фасадах збереглися хоч i ушкодженi, але все ще неймовiрно гарнi розписи, що дуже нагадують роботи Миколи Рериха. Обабiч дверей розташованi мармуровi дошки, на однiй з яких значиться: «В благодарственное воспоминание всемилостивейшей беседы императора Николая II на месте сем с выборными от волостей Полтавской губернии 26 июня 1909 года». Каплиця з такими «вєрноподданнiчєскiмi» написами, за логiкою, мала би бути зведена в московському церковному стилi, але зодчi надали їй значно цiкавiшого вигляду — збудували у стилi українського модерну. I це ще одна причина її побачити. За нею — скромний чорний мармуровий хрест iз написом: «Вiчна пам’ять козакам, що загинули за волю України на полi Полтавської битви у 1709 роцi». Забiгаючи наперед, скажу, що це один iз лише двох полтавських пам’ятникiв на вшанування козакiв-патрiотiв…

Ось тепер уже можна сiдати на тролейбус або маршрутку i їхати до центру Полтави. Ним є Кругла площа. Вiд неї на всi сторони свiту розходяться вiсiм вулиць, посерединi ж стоїть найперший у мiстi пам’ятник, що вiдзначив соту рiчницю перемоги Петра I. Величний монумент Слави з позолоченим орлом, що тримає у дзьобi лавровий вiнок, — це витвiр вiдомого петербурзького зодчого Жана Тома де Томона. Саме вiн у Пiтерi встановив Растральнi колони, прикрашенi носами спалених турецьких кораблiв. У Полтавi ж замiсть них маємо жерла справжнiх шведських чавунних гармат, що стирчать по периметру цоколя. Якогось особливого пiєтету полтавцiв до монументу я не помiтив. Бiльше того, в теплi днi молодь облiплює його з усiх бокiв, п’є на сходах пиво чи грає на гiтарi. Деякi дiвчата люблять засмагати на згаданих гарматах у сонячну погоду. Поруч — iмпровiзований танцювальний майданчик для тих, кому за 60. Коротше кажучи, абсолютно нормальна європейська тусiвка.

«Тут був Пєтя»

Головною з тих восьми вулиць, якi «випромiнює» Кругла площа, вважається пiшохiдна Жовтнева. Чому у ХХI столiттi головний променад Полтави носить назву на честь бiльшовицького перевороту, внаслiдок якого загинули тисячi полтавцiв, вiдомо лише тутешнiй мерiї. Десь посерединi Жовтневої, лiворуч, якщо йти вiд Круглої площi, буде один iз найдавнiших храмiв мiста — Спаський. Особисто мене вразило, що фактично це церква у церквi: первiсний дерев’яний храм, який стояв тут ще з кiнця XVII столiття, обнесли цеглою i таким чином утворили архiтектурну «матрьошку». Поруч стояв будинок заможного козака Магденка, в якому зупинився росiйський самодержець пiсля баталiї. На тому мiсцi в 1849 роцi поставили пам’ятник зi складеною бронзовою зброєю i написом: «Петр I покоился здесь после подвигов своих 27 июня 1709 года». Вiдпочивши вiд «подвигiв», цар вiдстояв подячний молебень у Спаськiй церквi. Власне, це її i врятувало в майбутньому вiд розiбрання через аварiйний стан. За пару сот метрiв од iмперського пам’ятника в 1994-му постав гранiтний хрест iз викарбуваною присвятою: «Українським загиблим козакам». Оскiльки жодних уточнень, якi саме козаки мались на увазi, немає, то припускаю, що знак вшановує i запорожцiв Костя Гордiєнка, i воякiв Iвана Скоропадського, що билися на боцi росiян.

Чи бути пам’ятникам Мазепi й Карлу?

Жовтнева закiнчується Соборною площею на Iвановiй горi, й саме це мiсце має шанси отримати перший повноцiнний пам’ятник Iвану Мазепi. Наразi є лише невеличке погруддя в селi Мазепинцi на Київщинi та пам’ятний камiнь у столицi на площi Слави. Монумент збираються звести бiля стiн вiдбудованого полтавського Успенського собору. Причому спочатку планувалося зробити це мунiципальним коштом, але нещодавно депутати мiськради проголосували за те, аби пам’ятник фiнансувався виключно спонсорами. Гадаю, це умисне затягування офiцiйного визнання i вшанування гетьмана, що вiддав життя за незалежнiсть України. Сподiватимемось, що кошти все-таки знайдуть i 27 червня, в день Полтавської битви, пам’ятник з’явиться. Поки ж тут вiдбудовують Подiльську вежу старої Полтавської фортецi, яку штурмували шведи. Її теж вiдкриють 27 червня.

Узагалi Iванова гора — мiсце скупчення найважливiших полтавських пам’яток. Крiм згаданого Успенського собору, тут знаходиться (теж вiдновлена) садиба Iвана Котляревського з чудовим музеєм. Хоча це й вiдтворений за малюнком Шевченка будинок, меблi та речi в ньому автентичнi. Поруч знаходиться нова i дуже популярна атракцiя — пам’ятник галушцi. У величезнiй дерев’янiй тарелi лежать гiгантськi гранiтнi галушки, бiля яких вiдповiдних розмiрiв ложка. Батьки вистоюють тут цiлi черги, аби посадити в неї своє чадо i сфотографувати. Не встигаєш сховати камеру пiсля кам’яних галушок, як її знову доводиться дiставати на найкращому оглядовому майданчику мiста з Бiлою альтанкою. Звiдси вiдкривається чудова (пiдпсована трубами заводу) панорама Ворскли, полтавського Подолу i Монастирської гори з осяйними бiлими будiвлями Хрестовоздвиженської обителi. Саме в нiй знаходилася ставка короля Карла XII, з якої вiн спостерiгав за облогою Полтави. За легендою, якраз пiд монастирськими мурами монарха поранив у ногу з рушницi якийсь козак напередоднi битви i це неабияк вплинуло на її перебiг. Зараз анi в монастирi, анi бiля нього — жодних таблиць або пам’ятних каменiв, якi б нагадували про тi iсторичнi подiї. Хоча є iнформацiя, що саме тут планують встановити пам’ятник шведському королевi. Втiм, за iншими даними, таке вшанування Карла ХII вiдбудеться аж за сто кiлометрiв од Полтави, в селищi Свiтлогорське Кобеляцького району, на мiсцi переправи через Днiпро залишкiв шведської армiї. Якщо пам’ятник справдi буде там, навряд чи шведськi туристи, яких чекають у Полтавi в червнi, поїдуть так далеко…

Останнiй iз центральних пам’ятникiв, присвячених Полтавськiй битвi, знаходиться за кiлометр вiд Iванової гори, на сусiдньому пагорбi, де стояв iще один бастiон фортецi. Це гранiтна стела на честь її коменданта Олексiя Келiна з бронзовим левом, хвiст якого з брунатного перетворився на золотистий. Нова мiська прикмета — треба добре потерти хвiст i буде вам щастя… До речi, в парку, що починається за «щасливим» пам’ятником, щороку в липнi вiдбувається «Мазепа-фест» — iще одне дiйство, опосередковано пов’язане з баталiєю.

На полi Полтавської битви

Поле, де вирiшувалась доля України, знаходиться на пiвнiчнiй околицi мiста. Дiстатися туди можна рейсовим автобусом № 5 iз площi Зигiна, що неподалiк вiд центру. Вийти треба на зупинцi «Шведська могила», вiд якої до музею iти з кiлометр. Але квапитися туди не варто, бо навпроти зупинки знаходиться та сама Шведська могила. Точнiше, пам’ятник шведам вiд росiян. На ньому — зворушливий напис, дубльований шведською: «Вечная память храбрым шведским воинам, павшим в бою под Полтавой 27 июня 1709 года». Якщо пройтися кiлькасот метрiв у бiк мiста, можна побачити чудово збережений росiйський редут з обелiском. На протилежному боцi дороги, за орним полем, є ще три обелiски на мiсцi росiйських редутiв. Я до них дерся через хащi й траву по пояс. До червня, працiвники заповiдника обiцяють облаштувати зручнi брукованi стежки. Загалом таких обелiскiв на полi Полтавської битви десяток, але решта знаходиться дуже далеко i без гiда з машиною їх знайти важко.

Коли пiсля пошуку редутiв та обелiскiв нарештi дiстався будiвлi музею, я був глибоко вражений. Чекав побачити застарiлу, ще радянську експозицiю, а опинився посеред залiв, облаштованих не гiрше, нiж десь у Європi. 2005 року тут усе повнiстю реорганiзували, i нинi це єдина українська установа, що входить до авторитетної Мiжнародної органiзацiї вiйськово-iсторичних музеїв ЮНЕСКО i включена до всесвiтнього туристичного маршруту. Серед найцiннiших експонатiв є особиста шпага Карла ХII i камзол Петра I. На жаль, немає речей Iвана Мазепи. Велику цiннiсть становлять оригiнали дуже вiдомих картин «Полтавська битва» П’єра Денi Мартена (молодшого), парадний портрет Петра I пензля Жана Марка Натьє та «Петро I перед Полтавським боєм» Юрiя Рєпiна.

Але не всi експозицiї присвяченi баталiї 1709 року. Адже в цiй мiсцинi щонайменше тричi вирiшувалась доля України та Схiдної Європи. Вперше — коли 1399 року литовсько-українськi вiйська князя Ольгерда зазнали тут поразки вiд татар. Удруге — коли в 1658-му козаки гетьмана Iвана Виговського розгромили бунтiвного промосковського полковника Мартина Пушкаря, котрий у цьому мiсцi й наклав головою. Ну, а найвiдомiшою, звiсно, є шведсько-росiйська битва, внаслiдок якої Україна на понад двiстi рокiв потрапила пiд владу Росiї. Мiж iншим, на цьому полi в 1944 роцi провели спiльну радянсько-американську операцiю «Френтик» — тут сiдали американськi винищувачi, що злiтали на бомбування нiмецьких об’єктiв аж у Пiвнiчнiй Iталiї.

Перед входом до музею — ще кiлька пам’ятникiв. Вiдвiдувачiв зустрiчає пихатою позою бронзовий Петро I. Музейники робили спробу замiнити скульптуру композицiєю, де на шаховiй дошцi були б представленi не тiльки Петро, а й Мазепа та Карл, однак, схоже, цей план лишиться тiльки на паперi. Навпроти закiнчують вiдновлювати каплицю Петра i Павла з братською могилою росiйських воїнiв. На цьому пагорбi височить гранiтний хрест зi словами, якi цар Петро нiбито сказав у розпалi бою: «А о Петре ведайте, что ему жизнь его не дорога, только бы жила Россия!» Бравада! Адже росiйське вiйсько налiчувало, за деякими даними, 80 тисяч воякiв, тодi як у Карла з Мазепою було лише 26 тисяч, i безпосередньої загрози царю пiд час битви не було. Поруч iз могилою — Сампсонiївська церква 1852 року та дiм Павловського, де в 1909-му вiдкрили перший музей Полтавської битви. Будинок зараз теж закiнчують реставрувати.

Залишається подивитися пам’ятний камiнь на мiсцi укрiпленого росiйського табору, монумент «Шведам вiд спiввiтчизникiв» iз написом: «В память шведам, павшим здесь в 1709 году, воздвигнут соотечественниками в 1909-м», i обелiск на мiсцi переправи росiйської армiї через Ворсклу. Втiм, оглянути їх зможуть хiба що автотуристи — пам’ятки розкиданi на чималiй вiдстанi. Аби їх знайти, треба придбати невеличку мапу в музеї. До речi, бiля останнього обелiска є придорожнє кафе «Переправа», де можна гiдно завершити оглядини заповiдника.  

.