У зонi особливої таємностi

Найближчим часом на гостей Єгипту чекають новi туристичнi радощi — їх нарештi вперше допустять до славнозвiсної Ламаної пiрамiди у Дахшурi, збудованої у ХХVI столiттi до н. е. Ця велетенська гробниця, яку пов’язують iз фараоном Снофру, розташована лише за 80 кiлометрiв од столицi, проте, вочевидь iз мiркувань таємностi, досi не була доступною для широкого загалу. Ученi нiяк не дiйдуть остаточної згоди щодо її загадкової форми — крутого зламу приблизно на рiвнi «талiї». Iснують двi версiї такого ексклюзиву. Перша — передчасна смерть фараона та його авральний похорон. Друга — ощадливiсть володаря. Хай там як, але розсекречена споруда сягає якихось ста метрiв заввишки i є недомiрком, порiвняно зi своїми «колежанками» у передмiстi Каїра.

Утiм, закон збереження таємницi у країнi нiхто не вiдмiняв. Тож замiсть Ламаної засекретили пiрамiди Хеопса та Хефрена. Єгипетська влада обнесла весь комплекс у Гiзi (i Великого Сфiнкса теж) грандiозним 20-кiлометровим парканом, обтиканим камерами спостереження. Огорожа нiби має захищати фараонське кладовище вiд неорганiзованих туристiв.

Неясно лише, як захистити цiлком органiзованих туристiв вiд єгипетських гiдiв. Очевидно, останнi теж прямо пов’язанi з тим самим «цiлком таємним» вiдомством. Бо не секрет, що усi цi «кандидати» та «доктори» мiсцевих наук на будь-яке запитання стосовно епохи фараонiв видають однаковi шифровки: «О-о-о… Ета била ош-шєнь давно…».

Конi не виннi

Черговий рейтинг забудькуватостi своїх постояльцiв винесли на смiх громадськостi британськi готельєри. Чого лишень немає серед залишеного в гостинних закладах! Регалiї якогось недолугого мера i урна з прахом «дядi найчеснiших правил» (все — суєта суєт!), велике золоте намисто i повна валiзка дiамантiв (не в грошах щастя!), стародавнiй буддiйський амулет i ключi вiд «Бентлi» (цiкава реiнкарнацiя!). Що вже казати про мобiлки та дiтей рiзного вiку…

Проте, до честi журi, призовi мiсця посiли хоча й забутi, проте незабутнi цiнностi — так би мовити, значно живiшого характеру. Зокрема добре притерта вставна щелепа i новiсiнька весiльна сукня. Як кажуть англiйцi, love in a cottage, тобто геть усе зайве. А на перше мiсце застрибнула кобила у трейлерi, про яку господар згадав, вiд’їхавши вiд готелю на добру сотню кiлометрiв. Може, якби вiн мандрував верхи, то помiтив би нестачу трохи ранiше? Цi британцi такi забудькуватi…

Башта за башту, зуб за зуб

Руїни стародавнього Вавiлона (в сучасному Iраку) зазнали непоправної шкоди. Уперше про це заговорили, коли пiсля кiлькарiчного перебування там американського та польського контингенту «миротворцiв» на розкопки знову запустили науковцiв. Виявилося, що сучаснi вояки (очевидно, наслiдуючи методи Александра Великого) зорганiзували свою вiйськову базу прямо серед iсторичного мiста. I все було б нiчого, але вiйськова технiка за минулi тисячолiття дещо змiнилася. Танки, вертольоти й вантажiвки зробили те, на що не спромоглися бойовi слони з колiсницями. Тобто своєю вiбрацiєю остаточно зруйнували рештки вавiлонських башт, стiн i ворiт. Те, що лишилось, — як казав ослик Iа, «жалкоє, душераздiрающєє зрєлiщє». Камiння розписане графiтi (аж нiяк не клинописними), грунт просякнутий мазутом i соляркою, всюди валяються уламки неоцiненних кахлiв. А траншеї та блiндажi солдати укрiплювали мiшками з культурним шаром часiв Навуходоносора II).

Збiг обставин? Навряд. Чи ж дарма провiщали бiблiйнi пророки, що Вавiлон буде зруйнований дощенту?

«Дiвчина-рибчина молода…»

Незабаром андерсенiвська Русалонька покине свiй насиджений камiнь у гаванi Копенгагена. Не таланить їй останнiм часом. То на голову напнуть паранджу, то ту ж саму голову зрiжуть на кольоровi метали, то хвостонiженьки обiллють фарбою… Та що вдiєш: бiдолашну морську дiвчину призначили головним символом Данського королiвства i вiдряджають на Всесвiтню виставку у китайський Шанхай.

Так далеко вона не запливала вiд самого народження. Тобто вiд 1913 року, коли власник броварнi «Карлсберг» Карл Якобсен подарував данськiй столицi бронзову скульптуру висотою 1,25 м i вагою 175 кiлограмiв.

Певна рiч, iз Русалонькою за моря-океани вирушить цiла рота охоронцiв. Адже цi китайцi такi вигадливi стосовно рiзних морепродуктiв…

Парки i паркiнги

У Великобританiї з’явилося дерево, що має оригiнальну назву — «Паркування заборонене». Тобто росло воно тут завжди, проте ранiше не видiлялося ботанiками в окремий вид. Наука не стоїть, тобто не висить на мiсцi. На вiдмiну вiд таблички «No Parking», котра довгi роки провисiла на деревi, дуже схожому на звичайнiсiньку горобину. Тож повна назва нового виду («Sorbus No Рarking») — прямий результат так званого англiйського гумору. Чому «так званого»? Бо результат слiд визнати незадовiльним. Ну що пiд такою дрiбноплiдною «горобиною» може трапитися з автомобiлем? Тут навiть зманiжений сер Iсаак Ньютон не вiдкрив би нiчого путнього!

А от, скажiмо, на Шрi-Ланцi ростуть дерева, якi значно бiльше заслуговують на таку назву, — бо ж їхнi плоди доростають до двадцяти кiлограмiв i виглядають, як баскетбольний м’яч. Ще й достигають мало не цiлорiчно. Пiд такими ноупаркiнгами не ризикують паркуватися навiть Парки — богинi долi.

Сипний острiв

Острiв Црес у хорватському регiонi Кварнер — справжнiй екологiчний рай. Саме тут наливають найкращу в Європi мальвазiю i нарiзають найгострiший пршут (в’ялену шинку). Щоправда, у декого пiсля такої закуски бувають кольки в животi…

А ще на островi мешкають останнi у Європi бiлоголовi сипи — величнi хижаки з майже триметровим розмахом крил i вагою до 15 кiло. Мiсцевий екоцентр уже десять рокiв як перетворився на «Сипний шпиталь», у якому хворих птахiв доглядають, лiкують, а потiм випускають на волю. Харчуються велетенськi грифи виключно падлом, вiдтак на Цресi, крiм шпиталю, вiдкрили ще й два пташинi «ресторани», куди спецiально завозять дохлих овець.

Очевидно, такий дiєтичний стiл сипам до вподоби. Недарма ж вони живуть довше вiд пересiчних туристiв i на живiт не скаржаться. А може, рiч у тiм, що грифи п’ють не мальвазiю, а звичайну воду?

Слухай сюди — стукай туди!

У калiнiнградському нацiональному парку «Куршська коса» (Росiйська Федерацiя) можна побачити рiдкiсний природний феномен. Останнiм часом геть усi мiсцевi дерева обсипали гриби, страшенно схожi на людськi вуха. Такого тут не бачили вiд часiв Iммануїла Канта — найславетнiшого калiнiнградця всiх часiв i народiв, автора такої собi «Критики чистого розуму».

До речi, на Сходi цi кумеднi рослини (наукова назва грибiв — аврикулярiя вухоподiбна) вважаються не лише їстiвними, а й лiкувальними. При їх збираннi належить постукати по дереву, через що «вуха» «нашорошуються» i легше вiдокремлюються вiд стовбура.

А проте, в Росiї таких «вух» нiхто не їсть. Натомiсть про їхню оздоровчу функцiю знають усi. У «країнi керованої демократiї», з метою вчасного лiкування зухвалих критикiв чистого розуму керiвництва, вуха нашорошують не лише стiни…

Оба-на!

або За Бараком нiчого не видно

Уряд Кенiї надав статус нацiонального надбання непоказному мiстечку на захiдному узбережжi озера Вiкторiя. Бiльше того, мiсцевий мiнiстр культури оголосив його «територiєю, яка охороняється». За що така шана? А дуже просто: десь тут заблукала «тiнь отця Гамлета», тобто нового Президента США Барака Обами. Вiд пильного ока бiографiв не приховався той факт, що у мiстечку Ньянгома-Когело не лише народився батько афроамериканця № 1, а й донинi мешкає його прийомна бабуся.

Вiдтак у термiновому порядку мiсцевiсть визнали «золотою жилою» кенiйської турiндустрiї. I не помилилися! Що там горили й крокодили, войовничi масаї та загаслi вулкани! Зростання своїх прибуткiв (одразу на 20 вiдсоткiв пiсля перемоги Обами) мiсцевi турбiзнесмени пов’язують виключно з татусем мiстера Президента.

I правильно. Як той казав, коваль клепле, доки тепле…

Люди — не янголи

Один швейцарський готель запропонував клiєнтам незвичайну розвагу. У його внутрiшньому дворi збудовано шiстнадцятиметрову винну вежу — конус iз чотирьох тисяч пляшок (звiсно, не порожнiх) загальною вагою у майже 30 тонн. У певнi години дня i ночi гостi готелю можуть замовляти пляшки прямо з унiкальної башти. Замовлення на столики вiдвiдувачiв допроваджують летючi янголи — перевдягненi повiтрянi гiмнасти iз сусiднього цирку.

Зазвичай усе йде як по маслу, допоки котрась пiдгуляла компанiя не починає вимагати напоїв iз самого низу споруди — мовляв, там вино витриманiше. Ось тодi-то «янголи» i мусять проявляти свою приховану сутнiсть: усi вони за сумiсництвом працюють чортами-вишибайлами…

Е-е-е…

Адмiнiстрацiя мiста Е (Eu), що у французькiй Верхнiй Нормандiї, має твердий намiр перейменувати свою батькiвщину. Мотивацiя проста — потенцiйнi туристи не можуть розшукати в Iнтернетi iнформацiю про диво-мiсто (до речi, переповненого пам’ятками архiтектури та мистецтва, декотрi з яких пов’язанi з Жанною д’Арк). Тож i не їдуть, i не пiдвищують своїми евро добробут е-е-е… коротше кажучи, мешканцiв мiста Е.

Рiч у тiм, що у французькiй мовi «eu» — дiєприкметник минулого часу вiд дiєслова «avoir» — «мати, володiти». Крiм того, це буквосполучення зустрiчається в адресах сайтiв, що позначають домен Євросоюзу. От i виходить — куди не кинь, усюди е-е-е… тобто клин.

Серед варiантiв нової назви, якi на разi розглядає мерiя, — Ville d’Eu (Мiсто-Е), Eu-le-Chаteau (Замок-Е) i Eu-en-Normandie (Е-в-Нормандiї). Одначе багатьом мешканцям цi евфемiзми видаються невиразними.

Тож ризикнемо i ми взяти участь у конкурсi. Ну чим поганi такi буколiчнi найменування, як «б’Е-е-е…» чи «м’Е-е-е…»?