Виходимо з лiтака, а нас зустрiчають… сонце i лiто! Так, тут лiто — цiлий рiк. Журналiсти iз заснiженого Києва, у шапках i чоботях, як за помахом чарiвної палички, опинилися на зеленiй галявинi, пiд гарячими променями сонця. А навколо юрмився мiсцевий люд у футболках, капцях i шортах. Яка ще зима? Вони й не знають, що це таке!

Пiсля облаштування в шикарному готелi нас везуть по столицi — Лас-Пальмас i всьому острову Гран-Канарiа. Їй-право, вiн надзвичайний! Створений свого часу вулканами, складається з туманних ущелин, гiрських вершин, великих зелених лiсiв, галявин i таємничих кратерiв. А обрамлений океаном i пляжами, пляжами... Чорними — вулканiчними й жовтими — пiщаними. За день ми побачили кiлька груп серферiв, якi шугали по хвилях, i багато смiливцiв-купальникiв (явно нашi люди, бо температура води була 18–19 градусiв).

Але головна подiя, заради якої ми прилетiли, — карнавал!

Яскрава iсторiя

Карнавали проходять по усьому свiту — в Рiо-де-Жанейро, Венецiї, Кельнi, Нiццi, на Тринiдадi й Тобаго, у Квебеку, на островах Зеленого Мису й на Гоа. Але найвеселiший — усе-таки на Канарах.

Проводити його почали буквально з перших рокiв колонiзацiї островiв. До ХVIII столiття майже не було достеменних згадок про нього — лише уривки розповiдей рiзних авторiв, пiзнiше — серiя «особливих заборон» на нього з боку церкви. Хоча це не означає, що карнавали не влаштовувалися ранiше. Є вiдомостi, що в перiод вiдкриття Америки у певнi днi вiдбувалися сатиричнi виступи перебраних людей. Представники багатих родин традицiйно органiзовували свята й танцi в себе вдома, де, крiм музики, iгор та маскараду, ставились i театральнi вистави. Простолюд теж веселився, танцюючи вдома, у тавернах, на вулицях i площах. Iще 1523 року iспанський король Карлос I заборонив маскаради. Пiзнiше Фiлiп II теж перешкоджав їм. I лише за Фiлiпа IV це свято почало набувати чiтких форм. 1638 року монарх i весь двiр брали участь в iнсценованому весiллi, на якому адмiрал Кастилiї та iншi вельможi перевдяглись у жiнок, граф Олiварес — у портьє, а сам король — у слугу.

1852 року карнавали здобули визнання влади, яка почала брати дедалi активнiшу участь у їх органiзацiї. Це спричинило певну втрату спонтанностi й свободи, що почасти компенсувалося послiдовнiстю проведення свята, рiк у рiк яскравiшого.

У другiй половинi ХVIII столiття з’явився звичай: канарцi наповнювали тальком яєчнi шкаралупи i влаштовували ними перестрiлки. У 1906-му цю традицiю змiнила iнша, популярна дотепер, — «косос», жбурляння конфеттi, цукерками й серпантином. Згодом карнавальнi танцi перемiстилися з будинкiв i вулиць у громадськi мiсця — наприклад, у мунiципальний театр i казино. Поширилися «компарсас» — процесiї танцюристiв у одностроях.

Був перiод, коли мало хто вже користувався маскою. I щоб цей елемент остаточно не зник, був створений спецiальний конкурс цих аксесуарiв, який тепер проводиться щороку в один iз карнавальних понедiлкiв.

На початку ХХ сторiччя дiйство урiзноманiтнили «камельядас» — перегони на верблюдах. Вершники долали маршрут, кидаючись яйцями та серпантином. 1900 року вулицями пройшли першi «мургас» — музичнi гурти з бiдняцьких районiв столицi з уїдливими та соромiцькими пiснями. Тодi ж уперше провели церемонiю «Похорону Сардини», якою i зараз завершуються карнавали.

Влада завжди побоювалась цих празникувань, вбачаючи у них джерело безладу. Вона то намагалась «очолити» дiйство, то заборонити його. У 1930–1950-тi роки маскаради на Канарах були недозволеними. Перше за чверть столiття «Зимове свято» вiдбулося в 1961-му, а в 1977-му йому повернули початкову назву — карнавал. Офiцiйне проголошення 1980 року цих заходiв «мiжнародним туристичним святом» стало визнанням їхнього престижу й популярностi. Нинi майже в кожному мiстi Канарських островiв проходить власний карнавал.

Пiдготовка до свята починається практично за мiсяць. Прикрашаються вулицi, майдани та будинки, створюється Головна сцена для конкурсiв i парадiв, на базi потужних вантажiвок споруджуються платформи, на яких виступають ансамблi перевдягнених людей. Ну, й звичайно, найважливiшим залишається маскарадний костюм, що «будується» iндивiдуально, для пари або цiлої компанiї.

«Йо-хо-хо!..»

Кожен карнавал на островi Гран-Канарiа проходить пiд своєю «Зiркою» (тематикою). Торiк це були Римляни, i на вулицях Лас-Пальмас тиждень панували легiонери у блискучих панцирах, патрицiї в тогах i прекраснi напiвоголенi вакханки.

Цьогорiч карнавал окупували Пiрати й Корсари! Ожили тi, хто столiттями наганяв жах на мореплавцiв i мешканцiв узбереж. А заразом на острови повернулась i вся романтична епоха: шхуни й корвети, гармати i прапори, прекраснi дами в корсетах i суворi чоловiки в костюмах капiтанiв, абордажнi шаблi й величезнi дуельнi пiстолети.

До моменту нашого приїзду Карнавал набирав темп уже два тижнi. Люд ходив виряджений павичем, танцював i веселився. Зате нас чекали важливi подiї: Концерт, День Королеви Драконiв i славнозвiсна Кавалькада.

А ось i тло для свята — в парку «Санта-Каталiна» споруджена простора сцена, що поєднала в собi величезний напiвпотоплений бриг i багатоповерхову дерев’яну фортецю. Все тут прикрашене стрiчками й прапорами з «Веселим Роджером». Поруч — величезнi пальми, повитi свiтляними гiрляндами. А перед сценою — амфiтеатр iз глядачами. I всi вони в маскарадних костюмах! На першому мiсцi — звичайно ж, пiрати, кабальєро та їхнi дами, на другому — мужики, перебранi в жiнок легкої поведiнки (багато блондинок), на третьому ж — власне трансвестити! Жiнки здебiльшого намагалися стати вельможними панi й принцесами, але траплялися й чарiвнi юнги з пiратками.

Навколо згущувалась атмосфера Великого Свята. Тiльки сек’юритi, що спрямовували потоки людей, мали стурбований i серйозний вигляд, а всi навколо променилися щастям! Нiби хтось зняв запобiжник iз мешканцiв цiлого мiста й вони раптом почали стрибати i веселитися. При цьому за весь вечiр ми побачили тiльки двох пiратiв напiдпитку, що вимахували справжнiми (!) револьверами.

Офiцiйний початок Концерту. Прожектори прокреслюють нiчне небо рiзнобарвними променями, iнодi висвiтлюючи у повiтрi гелiкоптери. Гримлять сучаснi ритми i їм пiдспiвує публiка. Мiсцева влада вiтає всiх, i ось уже ведучий представляє артистiв.

Оскiльки свято присвячене пiратам, то й дiйство розгортається цiлком бойове — пiд звуки рок-опери, у супроводi вибухiв i феєрверкiв Корсари хоробро атакують Кораблi й Фортецi. На сценi йде бiй, солiсти надриваються в арiях, а глядачi, судячи з усього, готовi рiшуче кинутися їм на пiдмогу. Потiм на сценi вiдбуваються палацовi iнтриги при iспанському дворi, з’являються блазнi й маски, перед публiкою проходить низка епох i характерiв...

Нашi друзi-господарi поважно пiдказують нам, що вся ця пишнота створена зусиллями й коштом... мунiципалiтету! Та-ак!!!

Королева Драконiв

Ведучий викликає на сцену перших учасникiв Великого Шоу. Це конкурс Drag Queen — Королеви Драконiв. Чи то пак, Короля. Це якраз один iз проявiв мiсцевого колориту. Дракон, Франкенштейн, Дракула, Людина-Вовк, Зомбi, Нiчний Жах присутнi на карнавалах багатьох країн, а на Канарах є ще й... веселий Трансвестит, що виступає на Величезних Каблуках. «Ну, нiчого собi…» — перезирнулися ми.

Тим часом на помостi один за одним з’являлися Дракони, цiла велика колекцiя монстрiв. Кожен був великий у всьому — в зростi, костюмi, танцях, спiвi... Двометровi розкiшнi хлопцi виходили в кольорових чобiтках на пiвметрових «платформах» у супроводi танцiвникiв. Костюми в усiх були — замилуєшся: дорогi, гарнi й шикарнi, але в головного персонажа — просто приголомшливий! У всiх Драконiв вбрання мало одну маленьку особливiсть — скидалося миттєво! А вся «група пiдтримки» дружно допомагала це робити. Такий собi чоловiчий стриптиз. Виглядало незвично, але, зважаючи на нiчну «вiдривну» атмосферу, — дуже барвисто й весело. До того ж кожен претендент смiливо й доладно танцював ще й спiвав свою власну пiсню, повну веселих непристойностей, якi з вереском i смiхом сприймалися публiкою. Причому все мало вигляд аж нiяк не колгоспної самодiяльностi, а виступу справжнiх профi. На наших очах Дракон хоробро сiв на «шпагат», а всi його колеги запросто махали каблуками вище голови.

Дiйство пройшло на одному подиху. Нарештi майже два десятки претендентiв зiбралися на сценi й почалося прилюдне обрання Королеви. Це було окреме шоу. Ведучому коштувало зусиль вiдiрвати Драконiв одне вiд одного — так самовiддано вони цiлувались та обiймалися. Королевою виявився двометровий голомозий красунчик, одяг якого, крiм трусикiв-стрингiв i каблукiв, включав своєрiднi бинти на руках i ногах.

Опiсля Дракони зi своїми почтами спустилися в Народ. Почалося братання, цiлування та спiльнi фотосесiї.

Процесiї та Кавалькада

Отже, цього року Лас-Пальма-де-Гран-Канарiа нагадував знiмальний майданчик iсторичного фiльму. Враження доповнювали споруди iсторичного центру столицi, зведенi три-чотири столiття тому.

Наступного дня була Велика Кавалькада. За своїм розмахом, вкладеними коштами й органiзацiєю це щось неймовiрне! Основа дiйства — пiратськi кораблi-платформи, обвiшанi вирядженими людьми, дрiбнi пiратськi шлюпки-вiзки та потоки люду в коридорах зi старовинних будинкiв, iз балконiв яких вистромлюються компанiї глядачiв.

Коли ми в належний час вийшли з готелю, то побачили, що вулицi загаченi тисячами святково налаштованих людей. А посеред однiєї з них iшла Велика Кавалькада — котився людський потiк i один за одним проходили пiратськi кораблi-платформи. У часи гужової тяги цi «судна» тягли б, очевидно, конi й воли. А в наш час береться довгомiрна вантажiвка з платформою, на якiй робляться борти з бiйницями й гарматами, встановлюються щогли з такелажем, туалет для команди, супермузична установка для дiджея, вантаж легкого спиртного, цукерок, конфетi, стрiчок — i в путь! Кожен «корабель» не схожий на попереднiй, у нього вкладено дуже багато майстерностi, коштiв i працi. Правда, на всiх них, крiм пiратських символiв, нанесенi ще й реклами фiрм i нiчних клубiв. Вочевидь, цi спонсори й оплачували «банкет». Здається, криза ще сюди не дiйшла!

Мiж дредноутами, що повiльно повзли i глушили всiх музикою, було кiлькадесят метрiв простору, зайнятого «групами пiдтримки». Там рядженi спiвали-танцювали пiд музику свого «корабля». Поруч рухалися невеликi «пiратськi човни» — вiзки, певно, поцупленi в аеропорту. Всерединi сидiли дiти або принцеси. Йшли також однаково вбранi дружнi компанiї та великi родини з мамами, татами, бабусями, дiдусями й дiтлахами рiзного вiку.

На дво-триповерхових платформах теж кипiло життя. Шикарнi панянки в кринолiнах, iз неймовiрними декольте, галантнi кавалери в капелюхах iз пiр’ям i при шпагах без упину вiтали публiку, танцювали, спiвали, цiлувались, увивалися за дамами й взагалi дуже весело проводили час. Усi вони мали запас «кидального матерiалу» — конфетi й цукерок. Юрба ловила все це, але не поспiшала жувати, а жбурляла назад! Як менi вдалося помiтити, з дредноутiв ще й наливали стражденним у протягненi склянки якусь прозору рiдину. Воду, напевно...

Коли таких платформ перед тобою проходить п’ять або десять, ти уже в шоцi. А коли сотня — просто зносить дах!

Мужнi Мачо iз шаблями й «донкiхотськими» борiдками, Дами у кринолiнах, Морськi Вовки, Кати, придворнi Блазнi, Священики, Чорти, Кiстяки, Русалки, морськi Нiмфи, Пророки й Астрологи — цi образи потiм ночами проходили передi мною. Зовсiм несподiвано на цьому тлi з’являлися костюми Прокладок, Унiтаза, Янголяток, Виноградного Грона, Жовтих Пiнгвiнiв, Нiчного метелика, Зайчика, Кiндер-Сюрприза... Дитячi костюми за своїм творчим задумом i розкiшнiстю не поступалися дорослим. Трансвестити, травестi й iншi теж мали тут мiсце — то була якась нiчна навала фактурних «тьолок».

Атмосфера загального Щастя, розлита вулицями i площами, добре вiдчувалась у ставленнi публiки до людини з фотоапаратом ще й iноземця. Майже кожен вважав своїм обов’язком увiчнитися «для Iсторiї». При цьому кожна компанiя намагалася вiдтворити перед об’єктивом якусь жартiвливу сценку. Вони запрошували мене iз собою, не ображалися на вiдмову, й прощалися ми просто як рiднi!

Велика Кавалькада почалась о четвертiй годинi дня, але вона тривала й о двадцять четвертiй, i о другiй ночi… Звiдки бралися людськi й матерiальнi ресурси? Може, все це з’являлося з глибин океану, нiби в якiйсь Атлантидi? Так чи iнак, процесiї все рухалися й рухалися.

Ближче до ранку всi потяглися до парку «Санта-Каталiна». Пройти там було неможливо. Бари, тротуари, проїжджа частина, пiд’їзди, галявини парку заповнилися людьми всiх епох, нацiй i континентiв, що створювало якусь незрiвнянну п’янку ейфорiю, вiдчуття вселенського Щастя.

Щастя, дарованого кожному — й тобi теж.