Загалом Стокгольм справив враження королiвського мiста з нордичним характером. Великий собор, палаци вiнценосної родини, нобелiвськi урочистостi… Усе це вражає масштабами та розкiшшю, все овiяне легендами та переказами — шведи дуже пишаються своїм королiвським минулим i сьогоденням. На тлi цього «сурйозу» видiляється Юргорден — один iз 14 островiв Стокгольма. Цей куточок яскравими барвами та емоцiями вирвав нас iз доволi сiрої тутешньої зими (виявляється, вона у скандинавськiй столицi практично «нульова» за температурою). Юргорден — острiв музеїв. Три легендарнi менi вдалося вiдвiдати.

Пепi, Карлсон i мумiтролi

Першим на мене чекав «Юнiбакен». Але хiба бувають такi веселi музеї? Тут усе рухається, змiнюється, смiється i верещить вiд захвату. Бо те саме дiється i в казках легендарної шведської письменницi Астрид Лiндгрен, яку не треба представляти тим, хто хоч колись був маленьким.

«Юнiбакен» приймає 300 тисяч гостей за рiк i вважається найкращим дитячим музеєм Швецiї. Заснували цей заклад 1996 року, ще за життя «мами Карлсона» i за її безпосередньої участi. Астрид Лiндгрен мрiяла про такий музей-парк не заради власного iменi. Отож щодо мумiтролiв ми не помилилися — цi персонажi фiнської письменницi Туве Янсон та iншi iстоти з творiв рiзних авторiв оселилися тут на «цiлком законних пiдставах».

Перше, що ми побачили в «Юнiбакенi» пiсля входу, це майдан Казок, де у власних будиночках мешкають улюбленi дитячi герої, в тому числi кумеднi та зворушливi мумiтролi. Далi — станцiя «Вiммербю». Чому станцiя — про це потiм, а поки що — «станцiйна» виставка, присвячена, звiсно ж, Астрид Лiндгрен: знiмки з її особистих фотоальбомiв, свiтовi нагороди письменницi, листи шанувальникiв… Можете й ви залишити запис у Книзi вiдвiдувачiв — українська мова для Швецiї все ще екзотика.

Тепер займаємо мiсця у казковому поїздi. Зрозумiли, чому була «станцiя»? Та тому, що через весь музей проходить Казкова залiзниця! Вона веде у фантастичний свiт крiзь смiх i сльози, задоволення i страх… Ось хатинка Мадикен, ось Емiль пiдiймає замiсть прапора на флагшток свою сестру Iду, ось ви пропливаєте над дахами просто до квартири Карлсона… I не бiда, що деякi персонажi не дуже знайомi з причини їхньої неперекладеностi та «нерозкрученостi» в Українi. Читати нам iще й читати! Зате поїзд несе мене, дорослу тьотю, просто в дитинство. Уявляю свою радiсть, якби потрапила би сюди разом зi своїми дiтьми, коли вони були ще маленькi! В них ця радiсть iще попереду.

Подорож завершується у братiв Левине Серце, якi б’ються iз драконом. Переводимо подих. I чому все пройшло так швидко, чому розповiдь аудiогiда така «пунктирна»? До речi, аудiо- i деякi живi гiди у шведському дитячому королiвствi розмовляють росiйською.

Пiсля Казкового поїзда потрапляємо в будинок «найдужчої дiвчинки у свiтi» — Пепi Довгапанчоха. Називається вiн «Вiлла Вiллекулла» — «Дiм шкереберть». Дiточки можуть тут робити все, що заманеться! Разом iз Пепi (здається, дiвчинка трохи подорослiшала вiдтодi, як я читала про неї). Вони влаштовують справжнiй рейвах: бiгають iз поверху на поверх, мiряють казковий одяг, катаються з гiрки, граються на кухнi Пепi, «скачуть» на її коняцi… Руденька невсидюча хазяйка i справдi дуже сильна — он як перетягує на канатi цiлу юрбу клоунiв!

Пiсля забавлянок час пiдкрiпитися. На це є ресторан — як тут кажуть, «для маленьких i великих животiв». У ньому — чудова домашня випiчка, солодощi, морозиво та не менш «апетитний» краєвид Стокгольма i морської затоки. Вечорами заклад перетворюється на банкетний зал для «трiшечки старших».

Звичайно ж, це не все. У «Юнiбакенi» кожен наступний день не схожий на попереднiй. Тут щодня вiдбувається щось нове — таке як конкурси малюнкiв на обличчях, виставки дитячої творчостi та iнтерактивнi iгри. А в театрi щодня йде нова вистава для малечi. Звiсно, що цiкавiше тим, хто знає шведську чи англiйську мови.

А ось кому взагалi цiкавiше в «Юнiбакенi» — дiтям чи дорослим, — для мене це все ще запитання.

Музей затонулої слави

Даремно деякi серйознi татусi залишають мам i дiточок на догляд Карлсону, а самi вирушають до музею корабля «Васа». Насправдi, там i там цiкаво всiм.

Гордий королiвський вiтрильник обрiс легендами, наче морськими черепашками. Бувши на свiй час найбiльшим у свiтi судном, одразу пiсля спуску на воду вiн... затонув. I цьому присвячений цiлий музей. Хоча не тiльки цьому. Але все по черзi.

Початок XVII столiття. Шведський король Густав II Адольф виголосив свою сакраментальну фразу: «Пiсля Бога головна гарантiя iснування королiвства — це флот». I ось 1625 року три сотнi робiтникiв почали трудитися над амбiцiйною мрiєю свого монарха — кораблем, найбiльшим в iсторiї вiтрильного флоту. Були завезенi тонни цiнного кедрового дерева, залученi всi столичнi арсенали та верфi. За втiленням проекту зi страхом i трепетом спостерiгала вся Європа.

Через три роки настав великий день. Перед очима тисяч глядачiв, що юрмилися на набережнiй Стокгольма, постало диво морських технологiй та гордiсть короля — фрегат iз 50-метровою щоглою, 64-ма гарматами та сотнею позолочених статуй. Гiгантське судно зiйшло на воду, трiумфально подолало 1300 метрiв i, тiльки-но як слiд напнулися вiтрила, похилилось i затонуло разом з усiм добром та екiпажем.

Неймовiрна звiстка застала короля Густава у Пруссiї, пiд час воєнних дiй. Монарх не тямився вiд лютi й ганьби. Почалися дiзнання з жорстокими тортурами, якi так i не дали жодних вiдомостей про причини та винуватцiв невдачi. Натомiсть виникло безлiч домислiв i легенд. Вони й досi замiнюють достовiрну iнформацiю.

Та справжньою легендою шведської наполегливостi стала iсторiя пiдняття й реставрацiї «Васи». Їй, власне, i присвячена бiльша частина нинiшньої експозицiї.

Спроби дiстати корабель iз моря повторювалися столiттями. Нарештi, аж 1956 року археолог-аматор знайшов «Васу» на днi. Долучилися спонсори та громадськiсть, i в 1961-му Стокгольм знову побачив своє велике дiтище. Наступнi 20 рокiв пiшли на реставрацiю та убезпечення дерев’яного корабля вiд руйнування.

Вiн пролежав на днi 333 роки. А тепер всяк охочий може оглянути грiзного колоса вiд стерна до клотика.

Навiть пiсля славнозвiсних поромiв «Вiкiнг-лайн» у порту Стокгольма мене здивували масштаби «плавучої фортецi», не кажучи вже про красу та розкiш її оздоблення, до деталей вiдтворену кiлькасотрiчну обстановку. Особливо вражає вигляд корабля iз сьомого поверху музею. А на нижньому рiвнi моторошно дивляться на вiдвiдувачiв вiдтворенi судмедекспертами маски з облич потонулих морякiв — здається, вони ось-ось заклiпають очима…

Туди дiточкам не обов’язково, а ось закутки корабля-велетня, старовиннi пiдзорнi труби, гармати — все це викликає у них буквально зачарування. Обережно, руками не чiпати!

Скансен усiх скансенiв

I третя легенда острова Юргорден — це Скансен. Так, слово пишеться з великої лiтери, хоча скансенами називають музеї просто неба в усьому свiтi. Але стокгольмський тим-то й цiкавий, що вiн — найперший i дав назву всiм iншим, як фiрма «Ксерокс» — копiювальним апаратам. А взагалi Скансеном колись називався просто пагорб, на якому зараз розкинувся музей.

 Дорослим i малим вiдвiдувачам варто знати ще одне наймення — Артур Хазелiус. Цей пристрасний колекцiонер понад столiття тому придумав i створив Скансен. На iдею його наштовхнули хвилi масової емiграцiї зi Швецiї до Америки. В країнi, мов гриби, росли заводи i занепадали села. Тисячi покинутих разом зi скарбом осель нiби просили зберегти їх як пам’ять про давнiй життєвий лад, про напрацьоване столiттями, про досвiд, яким так дорожать рацiональнi шведи.

I ось 1891 року вiдкрився унiкальний у своєму родi музей. Вiдтодi пошуковi роботи не припинялися, й нинi тут можна оглянути понад пiвтори сотнi будiвель.

Щиро кажучи, я сподiвалася побачити прототип музею народної архiтектури та побуту пiд Києвом. Аж нi. Тут до огляду представлено не лише церкви, житла та сiльськогосподарський реманент, а й старовинну типографiю, банкiвське вiддiлення, найрiзноманiтнiшi майстернi, помiщицьку садибу, навiть знаряддя для публiчних покарань... Усе це — реалiї сiльського життя пiвторастолiтньої давнини, причому не вiдтворенi, а цiлком оригiнальнi, дбайливо перенесенi сюди iз рiзних частин країни.

Деякi експонати походять аж iз середньовiччя. Мене дуже вразили рунiчнi каменi — щось на зразок межових знакiв чи обелiскiв iз фiлiгранно витесаними на них, сплетеними мiж собою, нiби кiльця змiя, стародавнiми письменами — рунами. Вiдразу пригадався скандинавський епос «Калевала» та «Володар перснiв» Толкiна.

А найцiкавiше — що весь Скансен живий, його будинки i майстернi дiють, як i пiвтора столiття тому. В пекарнi нас пригостили запашними, щойно з печi, булочками, у гребiнцевiй майстернi запропонували вiдповiдний «натурпродукт» зi щойно обробленого рогу, а в склодувнiй — ми спостерiгали за виготовленням симпатичних вазочок, одну з яких я купила собi на пам’ять — iще теплою.

Ми не застали у Скансенi народного свята, але, кажуть, вони вiдбуваються тут мало не через день. Зате побачили встановлену на почесному мiсцi Травневу жердину iз зiрками та фiгурками людей — до свята Середини лiта її клечають зеленню та квiтами. Тiльки чому жердина травнева, а Середину лiта шведи асоцiюють iз нашим святом Iвана Купала?

Зрештою стежки живого музею привели до... зоопарку. Виявляється, вiд самого початку Хазелiус збирався показувати пiвнiчну фауну, а вже потiм дiйшло до людей. Тут можна побачити усiляких полярних оленiв i тюленiв, лосiв i рисей. I не лише побачити, а й погратися з ними! Ось де дiткам подобається найдужче. Ба нi, не найдужче, бо поруч улiтку вiдкривають ще й Малий Скансен — окремий зоопарк, де весело бавляться дитинчата тварин: козенятка, каченятка, кошенятка...

Скансеном скансенiв можна блукати хоч тиждень. Але не пропустiть дому господаря — «Будинку Хазелiуса», вiддайте шану засновниковi. Споруда перевезена сюди зi Стокгольма, саме тут 1833 року народився колекцiонер. Будинок може служити таким собi зрiзом життя заможного городянина. Яскравi штори, полiрованi меблi, рельєфнi бордюри були для середини ХIХ столiття новинками. У меморiальнiй кiмнатi самого Хазелiуса — обстановка та особистi речi господаря.

Побувавши в гостях у легенди свiтового музейництва, я раптом провела паралелi з «Юнi

бакеном», славно-сумнозвiсним «Васою» i подумала — чому в цiй Швецiї все настiльки збережене?

I пригадався слоган одного зовсiм не музейного шведського бренду: «Зроблено з розумом!».