Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 1 Камо грядеши? Четвертий рай
Номер 1 від 10 січня 2008р.
Номер 1 від 10 січня 2008р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 6'2014

Здійснення білих МРІЙ

"От ВІНТА"
Польоти Юрка Журавля

Гірські ЛИЖІ
Сезон ощадливих

Середня АЗІЯ
Міста, народи і пригоди

ДАХАБ
Екстрим і спокій

ІТАЛІЯ

НІМЕЧЧИНА

БОЛГАРІЯ

КАЗАХСТАН

УЗБЕКИСТАН

ТАДЖИКІСТАН

ЄГИПЕТ

ПОЛЬЩА

УКРАЇНА

 

 

 

 



VIP-клуб
Вояж-колекція
Камо грядеши?
У світі живого
Україна чудес
Мандруйте на здоров'я
Terra Incognita
Троянда вітрів
Машина часу
Від свята до свята
Камо грядеши?
Четвертий райВерсія для друку
Автор: Амір ЕКЕЗЛІ. Фото Олександра ГОРОБЦЯ

Уперше календер побачив Дамаск iз повiтря, i той видався йому схожим на чарiвну скриньку, затиснуту в долонях ночi.

Удруге власними долонями штовхнув високi ворота, над якими написано, що немає iншого Бога, крiм Аллаха. I скринька вiдчинилася не рипнувши, — наче новенька.

Проте мiсто виявилося старим, як свiт. Понад сiм тисячолiть про Дамаск складали усiлякi бувальщини й небилицi — про його храми й базари, скарби й сади. А також про мудрецiв i поетiв, пророкiв i майстрiв – усiх, хто мав честь бути його мешканцем i носити iм’я дамаскина.

Про Дамаск писали грецькою i арамейською, арабською i латиною. Писали просто й кучеряво, iєроглiфами та клинописом. Лише погано не писали про Дамаск: iз неука смiялися б на кожному базарi.

 

«Пам’ятати не треба,

належить знати».

                                        (Iбн Халдун)

Дамаський базар — авторитет. Вiн вирує серед римських i вiзантiйських мармурiв — струнких колон та зруйнованих портикiв. Базар топче плити, якими крокували iмператори та полководцi, й не вiдцiджує гущу вiкiв iз паруючої чорної кави. О Аллах! Навiщо цирульникам i водоносам знати, що то за стовп, увiнчаний лавровим вiнком, або чиє iм’я вибите на пiднiжжi зi стопами у вишуканих сандалiях? Проте вони все знають i все встигають переповiсти цiкавим дiтлахам та мандрiвцям — попри тисняву, гомiн та кипiння буднiв. Попри дзвiн мiдi, ревище iшакiв i галас дервiшiв... Життя коротке, базар вiчний.

На базарi затуляють небо гори товарiв, нiби їх щойно зiв’ючили з тисячi караванiв i висипали на спокусу перехожим. Беззахиснi дамаскини проходять, нарочито не дивлячись на запилюженi скарби Аладдина. Вони плачуть вiд жадання володiти цими скарбами, проте не подають виду. На жаль, наївнi хитрощi не обходять торговцiв: їхнi славослiв’я Мамонi не вичерпаються нiколи, як i сльози у бiдних покупцiв. Не випадково найдавнiшi монети свiту, фiнiкiйськi, були вибитi тут, для цього базару i на цiй дамаськiй площi. Одна, вислизнувши з чиєїсь незграбної руки, вiдкотилася до стiни, де лишень через три тисячолiття її помiтив спостережливий календер. Обтерши знахiдку подолом халата, вiн побачив корабель iз купцями, що пливуть повз морських чудовиськ, а на зворотi — барса, який гризе оленя. I зрозумiв кмiтливий мандрiвник: барс — купець, олень — покупець... Так було й так буде.

 

«Бог керує твоєю рукою, але не злодiяннями».

                                          (Iбн Халдун)

У Дамаску не шкодують води. Вона виблискує i жебонить усюди — у жолобах i бiлокам’яних басейнах, у традицiйних «фонтанах слiз» та iржавих кранах. Може, тiльки вода й пам’ятає секрет дамаської сталi, втрачений пiсля сплюндрування мiста вiйськом залiзного Тимур-ланга.

Якщо пiти за потiчком, але проти плину часу, можна вийти на дивну вулицю, де працюють на диво небалакучi майстри. Тут темно, наче сюди нiколи не зазирає сонце. Тому нiхто не помiчає «лазутчика», котрий сподiвається розвiдати, як гартувалася сталь у чотирнадцятому столiттi.

У млi народжуються найтоншi клинки, здатнi розiтнути сонячний промiнь. За одними чутками, дамаськi зброярi перейняли свою таємницю вiд ковалiв Iскандера Дворогого — Олександра Македонського. Iншi переказують, що сам єгипетський бог Озирис замовив собi меч i принагiдно пояснив мiсцевим майстрам, як скувати його зi сталевих ниток, сплетених у косу... I коли такий клинок опинявся у досвiдченiй руцi, вiн свистiв i тьохкав, як птах, дрижав i скручувався, як змiй, але блискавично випростовувався для наступного удару. I перерубував рицаря у залiзному обладунку навскiс. Разом iз конем... I вiд кожного гарту в гарячiй ворожiй кровi ставав iще кращим.

Суворi зброярi — i мусульмани, i християни — жили осiбно вiд iнших дамаскинiв. Двiчi на рiк влаштовували собi свято, на яке з’являлись у чорному вбраннi з важкої, грубої вовни, iз засуканими по лiктi рукавами. Свято було дивним, — мовчазним i не спiвочим. Майстри лише кланялися одне одному та обмiнювалися дарунками. А найголовнiше — поклонялися якомусь своєму святому, не мусульманському i не християнському. I анi мулли, анi священики нiчого не могли iз цим вдiяти. Звiдусiль у Дамаск приїздили на навчання — переймати таємницю булату. Особливо старалися хрестоносцi. Подейкують, що декому зi здiбних учнiв це вдалося. Та дивна рiч: дорогою додому, в яку-небудь Геную чи Бургундiю, всi вони кудись зникали. Так нiхто й не змiг донести секрет до рiдних мiст i замкiв... Чи ж не Озирис наслав закляття? Борони нас, Боже, вiд наглої смертi...

 

«Що щедрiше зустрiчають гостя,

то скорiше гостю треба пiти».

                                         (Iбн Халдун)

Iз закiптюжених майстерень так приємно вийти на звивчасту вуличку, над якою майорить затиснуте мiж стiльниками будинкiв полотнище неба — зелене, як прапор пророка (мир йому). Нi, серед календерiв рiдко трапляються дальтонiки: просто стiни вулицi складенi з надто жовтого камiння, яке вкупi iз синьою виссю викликає позеленiння в очах. Чи ж таким веселковим бачать свiт красунi, захованi за вiзерунчастими решiтками й вiконницями? Їх не видно, але лукавого смiху не приховають i найтовстiшi мури...

Однак не всi вулицi у старому Дамаску коротенькi та вузенькi, як дiвоча жура. Прямий Шлях, давньоримський декуманус, заливається сонцем — вiд ранку до вечора. Тож караван-сараї дивують цiлком несподiваними барвами: деякi зведенi з багряних, майже чорних брил, деякi — з непевно-синьої, кольору хворої перської бiрюзи, цегли. А ось будинок апостола Павла вiд давностi бронзовiє, мов щит легiонера.

Смiливий чоловiк був цей єврей! I, очевидно, любив мiсто, в якому, за твердженням християн, прозрiв духовно i тiлесно, будучи охрещеним за велiнням Бога. А ще у книзi Дiянь апостолiв оповiдається про його втечу з Дамаска, коли вже лiтнього Павла у плетеному кошику спустили з височезної башти. Адже в усiх шести брамах мiста на нього чатувала сторожа, аби схопити й ув’язнити за проповiдь нової християнської вiри. Хто спускав — не вiдомо, зате всi городяни точно знають iм’я вартового, який удав, що не помiтив цього. За що й був скараний на горло... Переказують, що на могилi мученика Георгiя i донинi вiдбуваються чудеса. Про це оповiдає календеровi життєрадiсний дамаскин Жорж, переконаний, що його назвали саме на честь того добросердого порушника караульного статуту...

Добросердих дамаскинiв не бракувало й у пiзнiшi вiки. У музеєфiкованому бiмаристанi, головнiй лiкарнi середньовiчного Дамаска, куди втомлений мандрiвник приблукав у пошуках пiсляполудневого вiдпочинку, хворих лiкували i годували безкоштовно. Причому лiкувальний процес включав не лише прийом пiгулок та обкурювання ладаном, а й цiлоденний музичний концерт. На думку стародавнiх медикiв, тихi струни рубаба не лише вiдволiкали вiд болю, а й загоювали рани. Вiдтак календер анiтрохи не здивувався, коли йому показали яскравий зразок естетотерапiї: дверi з вибагливими арабесками, виконаними у стилi цвях-арт. Виявляється, кiлька столiть тому один професор медицини самотужки повбивав тисячi гвiздкiв у величезнi дерев’янi стулки. Може, у такий спосiб вiн лiкував вiд глухоти? Чи все ж таки натякав на неминучу виписку з благословенного бiмаристану?

 

«У бесiдi спершу слiд називати

мечетi, а вже потiм — лазнi.

У скрутi спершу слiд рятувати душу,

а вже потiм — тiло».

                                         (Iбн Халдун)

Перед свiтанком, майже глупої ночi, ще заспаний календер вирушив до мечетi Омеядiв. Вона снилася йому змолоду, тому вiн не здивувався, що, як сновида, впiзнає дорогу. Та залишки сну розвiялися, коли з небес, наче глас архангела Джабраїла, пролунав заклик до азану — вранiшньої молитви. Враз, хвиля за хвилею, з усiх провулкiв ринули до храму правовiрнi. Цiкаво, чи знають сучаснi дамаскини, що мiнарети, цi гучномовцi Аллаха (милостивого, милосердного), ще на початку iсламської ери придумали не деiнде, а в Дамаску? Так само, як i мiнбари — високi проповiдницькi кафедри зi сходинками, з яких по всьому свiтi мулли читають Коран i навчають народ поклонятися Єдиному Боговi?

Усi йшли мовчки. I календер iшов мовчки й так зосереджено, наче це був той самий шлях, яким належить пройти кожному по звершеннi усiх земних справ… Та ось iз пiтьми пiдступили вже знайомi колони за базаром i древнi ворота, у якi не ввiйдеш iз нечистим серцем… За лункою галереєю виник двiр iз мармуровим водоймищем пiд широким куполом, де вже стояли мiднi глеки з чистою водою, приготовленi благочестивими добродiями для належного омовiння перед молитвою. Скинувши взуття i ступивши на безкiнечнi килими мечетi, пiд лiхтарями, якi вихоплювали iз сутiнкiв то рiзьблену капiтель, то зосереджену бороду сусiда, календер полинув до Бога. I вiдчув, що нинi Той неодмiнно його почує…

Непомiтно сплинув час, i всi почали розходитися, поспiшаючи у повсякденних справах. Та назустрiч мусульманам до того ж порогу пiдiйшли iншi люди, якi так само роззулись i зникли у напiвтемрявi мечетi. Християни! Напевне, прийшли на ранiшню службу бiля гробу свого великого святого Iоанна Хрестителя — пророка Ях’ї. Вони називають його Предтечею, бо вiн явився, аби пiдготувати людей до зустрiчi iншого пророка — Iси, якого християни превозносять як Месiю, Iсуса Христа…

Поки ченцi у чорних та бiлих рясах розносили вогники на стеблинках свiчок i запалювали лампади над ракою з мощами святого, календер згадав iще одного Iоанна — уродженця Дамаска з дiда-прадiда. Той дамаскин був ревним християнином, але дружив iз самим халiфом. Добре знався на Коранi, проте захищав iкони — християнськi зображення святих. За них i постраждав, коли вiзантiйський iмператор-iконоборець наказав пiдкинути халiфовi облудного листа, iз якого випливало, що Iоанн — зрадник. «Зрадника» покарали — вiдрубали правицю, але рука чудесно зрослася пiсля молитви Iоанна перед iконою Мiрiам — Матерi Iсуса. Халiф ридав i каявся, проте Iоанн покинув Дамаск i до кiнця своїх днiв прожив у палестинськiй Мар-Сабi — лаврi святого Савви... I там написав дивовижнi пiснi, в яких пронизливо i свiтло, як нiхто до нього, змалював смертний час людини. А заразом оплакав i розлуку з рiдним мiстом: «Та вiчним сном допоки сплю, моя любов не помирає...». Вiдтодi усiх спочилих християнин супроводжують у вiчнiсть пiснеспiви Iоанна Дамаскина...

... Лампад мiж тонкими алебастровими стовпчиками було багато, але кожна вийшла з рук справжнього митця: однi легесенькi, вставленi у золоте мереживо, iншi суворi, як перекинутi шоломи воїнiв, а третi веселi, як квiти, з давнiми нерозгаданими символами… I чи то вiд їхнього непевного сяйва, чи то вiд свiтанку, який уже зазирав у вiкна, а може, й вiд спiву монашого хору — простiр храму раптом вiдкрився. I явив календеру небо, пiд яким на всi боки розкинулися сади i палаци, розлилися струмки й рiчки, розлетiлися птахи та хмарки… Усе нiжно-блакитне й ледь золотаве, як серпанковий дамаський ранок. То ось яка вона, уславлена мозаїка мечетi Омеядiв! Неймовiрна, неприпустима як для канонiв iсламу! Може, так помстилися мусульманам пiдневiльнi християнськi майстри, котрих рiвно тринадцять столiть тому примусили перебудувати собор Iоанна Предтечi на мечеть та ще й прикрасити мозаїчними панно? I здалося задумливому календеру, що Аллах вiдкрив йому й цю таємницю…

 

«Людина проходить лише тi дороги,

якi їй призначив Аллах».

                                                (Iбн Халдун)

I знову над Дамаском встає сонце, являючи свiтовi прекрасну гору Кас’юн, оточену широкою, як море, оазою Гутах. Майже чотириста рокiв тому один допитливий турок без жодної обчислювальної машини нарахував тут сто тридцять тисяч садiв! Нинi нiхто не береться повторити його математичний подвиг, тим паче, що золотий зливок гори так само, як i в давнину, потопає у смарагдовiй долинi. Проте є на сонячному схилi червоточина, незагойна рана, порушниця Божественної гармонiї.

«Каїне! Де брат твiй Авель?», — запитав у вбивцi Справедливий i Всемилостивий Суддя, проте почув у вiдповiдь не каяття, а зневагу: «Звiдкiля менi знати? Хiба я сторож брату своєму?» (Буття 4, 8).

О календере! Схили колiна i заплач, бо на мiсцi найпершого злочину на землi плаче й сама земля. Крапля за краплею виточується зi скелi вода, i вона... солона! А в печерi, утворенiй вiд жаху, що охопив у мить убивства все творiння, показують застиглий у каменi крик... I такого експресивного крику освiчений календер не бачив i на картинах Едварда Мунка... Недарма на цьому мiсцi, як оповiдають благочестивi дамаскини, плакали й молилися пророки Iбрагiм (Авраам) та Муса (Мойсей), Аюб (Iов) та Яакуб (Якiв), Iльяс (Iлля) та Iса (мир їм усiм)...

Натомiсть пророк Магомет (нехай Аллах благословить його iм’я) у Дамаску так i не побував. Лише вiдбиток пророчої стопи у примiськiй мечетi Аль-Кадам свiдчить про намiри благословенного. Надто вже рiзко вiн зупинився, побачивши щасливе мiсто. А зупинившись, прорiк: «Людинi лише раз дозволено входити до раю». I додав: «А я хочу увiйти в рай Небесний — четвертий рай за третiм Небом»...

Не журися, невгамовний календере: ти ж бо не знав про таку пригоду. Тому твiй четвертий рай iще попереду — звiсно, якщо того захоче Бог.

Iншалла! •

 

 

 

ЖИТТІЄ ДАМАСКА

Дамаск — найдавнiша столиця свiту. 7 тисяч рокiв тому тут вже було значне поселення. А найдавнiшi письмовi згадки про мiсто зафiксованi в аккадських табличках та документах ХVIII династiї єгипетських фараонiв. У Бiблiї Дамаск згадується не багато й не мало — п’ятнадцять разiв.

До ХV столiття перед Р. Х. Дамаск належав Єгипту, пiзнiше на нього зазiхали хетти та держава Мiтаннi. З ХII столiття до Р. Х. Дамаск був столицею Арамейського царства. Одначе у 732 роцi до Р. Х. мiсто впало пiд ударами ассирiйцiв: царя стратили, мешканцiв погнали на чужину, а сади викорчували (4 Книга Царств, 16, 1 – 9). Через 80 рокiв ассирiйцi поступилися Ново-Вавилонськiй (Халдейськiй) державi в особi сумнозвiсного Навуходоносора. Халдеїв у 539 роцi до Р. Х. замiнили перси, за яких Дамаск анiтрохи не поступався блискучим фiнiкiйським мiстам Тиру й Сидону. Олександр Македонський узяв мiсто 333 року до Р. Х., започаткувавши еллiнiстичний перiод його iсторiї. Однак через два з половиною столiття Дамаск у складi Сирiйської провiнцiї увiйшов до Римської iмперiї. Там вiн i лишався, навiть коли Рим перетворився на Вiзантiю.

Проте у вереснi 635 року мiсто добровiльно здалось арабам. Пiсля перiоду громадянських воєн Дамаск став столицею Омеядського халiфату — величезної iмперiї з вельми освiченими володарями, що простягалася вiд Iнду до Пiренеїв. «Золотий вiк» для мiста закiнчився 750 року з приходом до влади династiї Аббасидiв — вони перенесли столицю в Багдад. Аббасиди зруйнували не лише палаци i могили ненависних їм Омеядiв, а й мури Дамаска. Не зачепили лише великої мечетi, котра в iсламському свiтi вважається третьою за значенням пiсля Кааби у Меццi та мечетi Омара в Єрусалимi.

У 1076 роцi Дамаск став частиною держави тюркiв-сельджукiв. А ось хрестоносцi нiколи не володiли мiстом. Натомiсть «меч Аллаха» — звитяжний Салах-ад-Дин (Саладин) заснував тут династiю Аюбiдiв. Нашестя монгольського хана Хулагу (1260 рiк) покiнчило iз сирiйцями, i владу в Дамаску захопили єгипетськi мамлюки (нащадки рабiв iз Кавказу). 1400 року Тимур зруйнував мiсто з такою люттю, що воно лишалося пусткою майже пiвстолiття. Тож коли у 1516 роцi мiсто зайняли вiйська турецького султана Селiма, Дамаск усе ще лежав у руїнах. За туркiв Дамаск став великим перевальним пунктом, куди з усiх кiнцiв неосяжної Османської iмперiї сходилися прочани дорогою до Мекки й Медини. Потiм був французький мандат i боротьба за свободу...

А столицею новiтньої незалежної Сирiї Дамаск став лише у 1946 роцi. Тепер уже назавжди.

 

 


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/91/93
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою welcome@intour.com.ua

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


Туристична виставка UІTT





Deluxe Travel Market

Медицинский туризм

ПрАТ "Гал-ЕКСПО"

Hotels24

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.