Конкурс «Missis Globe» проводиться в Лос-Анджелесi й вважається одним iз найпрестижнiших у свiтi. Влаштовують його пiд егiдою органiзацiї WIN (жiнки проти насильства у сiм’ї) та губернатора Калiфорнiї Арнольда Шварценеггера. Подiя зiбрала 36 конкурсанток з усього свiту — замiжнiх, не молодших 22 рокiв. Наша 37-рiчна землячка посiла серед них другу сходинку. До того ж — узяла першiсть у номiнацiї «Найкраща фотомодель», здобула приз у спецiальнiй «Smile Program» вiд провiдних дантистiв США та стала «обличчям» американської косметики «SHOK».

Вiкторiя Полюлях — тренер iз фiтнесу, кандидат в майстри спорту з художньої гiмнастики, мати двох дiтей i «просто красуня». I ще. Особисте враження журналiста вiд знайомства зi свiтовою «мiсiс». Енергiя! Бурхливий позитив, якого чомусь не вiдчувається на фотографiях. Її з першого погляду можна називати «панi Перемога».

— Вiкторiє, чому ви нiколи не виступали у статусi «мiс», а лише тепер стали «мiсiс»?

— Не вiдчувала такої потреби. Досить рано вийшла замiж — стандартна ситуацiя... I лише коли дiти попiдростали, вiдчула необхiднiсть самореалiзуватися в чомусь iще, зайняти активну життєву позицiю. Дiм, дiти, освiта — ось коло моїх тодiшнiх iнтересiв.

— До речi, про вашу освiту...

— Фiнансово-економiчний вiддiл Московського держунiверситету. Зараз закiнчую єдину в СНД фiтнес-академiю на базi вiдомого iнституту фiзкультури iменi Лесгафта в Санкт-Петербурзi.

— Як вам iз вашою енергiйнiстю вдалося просидiти вдома понад десять рокiв?

— Знаєте, головне бути у злагодi iз собою. Дiм, здоров’я i освiта дiтей — тут теж потрiбна творчiсть i наполегливiсть, ще й якi! Залежить, яку «планку» ставити.

— Як ви подолали цей злам?

— Усе вийшло саме собою. Лише «пiсля» я зрозумiла, що за плечима в мене велике «до». Рано чи пiзно такий момент настає в кожної жiнки, та й у чоловiка. Iнше питання, чи кожному потрiбно ставити амбiтну мету.

— Ви були просто мамою й раптом стали зiркою. Як це сприйняли дiти?

— Старший син Данилко, пiдлiток, десь навiть дратується, не йде на контакт iз журналiстами, не любить сiмейних фотосесiй. Шестирiчна Софiйка постiйно перебуває у пiднесеному станi духу, танцює i спiває — для неї моя змiна органiчна.

— А хто ваш чоловiк?

— Вiн працює у великому бiзнесi. Ми разом майже двадцять рокiв, навчалися в однiй школi... Є один цiкавий момент: коли в життi жiнки починають чогось досягати, не багато чоловiкiв їх пiдтримують. Мiй Михайло — приємний виняток. Почуваюсь окриленою!

— Ви встигли поїздити свiтами. Як там живуть i мислять жiнки?

— Часом незвично. В американок, за нашими уявленнями, психологiя бiльше чоловiча, нiж жiноча. Важко сказати, добре це чи погано. Головне, що жiнка надiйно захищена — i в ситуацiї народження дiтей, i в планi батькiвських прав, i щодо самореалiзацiї... Правда, здається, в Штатах уже треба чоловiкiв оберiгати вiд фемiнiзму... (Смiється). У конкурсi «Missis Globe» брали участь американки з чотирма дiтьми й бiльше. У нас же навiть просто виростити стiлькох вважається героїзмом. I при цьому тi жiнки суспiльно активнi, мають власний бiзнес, займаються спортом...

— Це стандарт, до якого маємо йти?

— Гадаю, нi. Ми все-таки ментально належимо до Європи, i стандарти нам потрiбнi європейськi.

Вiдомо, що українки гарнi, та я хочу сказати, що вони ще й дуже багатi внутрiшньо. Але нашi спiввiтчизницi заслуговують значно лiпшого ставлення. Вони рiзнобiчно розвиненi, працьовитi, хазяйновитi, лагiднi... Якщо європейськi жiнки зовсiм не прив’язанi до домiвки, то нашi — справжнi берегинi сiмейного вогнища. Усiм цим треба дорожити.

— Трохи про «пригоди українки в Америцi». Як вас там прийняли?

— Дуже здорово! Здивувало те, що українок там добре знають i поважають, Україну не плутають iз Росiєю. В Америцi на повному серйозi переконанi, що нашi жiнки найгарнiшi у свiтi. Можливо, це характерно саме для шоу-бiзнесу, в колах якого я опинилася. Ну, сперечатися не стала... (Смiється).

—  А як справи iз вродою за океаном?

— Красунь мало, тому ставлення до них особливе. Це щось на зразок нацiонального надбання, яке є предметом гордостi й оберiгання. Коли дiвчинка вродлива, вiдразу можна сказати, як складеться її доля — це модельний бiзнес, кар’єра актриси чи щось на зразок того.

— Розворот у «Плейбої» — i все гаразд?

— Там це нормальна рiч. Правда, пiсля такої зйомки до високих конкурсiв краси дiвчата не допускаються.

Нещодавно менi самiй пропонували фотосесiю для українського журналу «Плейбой» та iнших чоловiчих видань. Я вiдмовилась. Роздягтися перед камерою не проблема, але не вважаю, що це шлях, яким треба йти до успiху. Iнша рiч — зробити таке в сiмдесят рокiв. I зробити так, щоб усi були в захватi! Саме це вдалося Софi Лорен. Мене вразила її зйомка у «Плейбої». I зовсiм не цiкаво, робила вона пластичнi операцiї чи нi. Крiм чудового тiла, передi мною постав глибокий образ легендарної жiнки зi складною бiографiєю. Оце заслуговує на повагу. I це робилося ДЛЯ ЧОГОСЬ. Що ж до мене — може, колись... Якщо доживу до сiмдесяти... (Смiється).

— Яким ви побачили американський шоу-бiзнес?

— Органiзацiя конкурсу високопрофесiйна — усе розписано, вiдлагоджено i накатано. Це зручно, i не залишається простору для iнтриг. Крiм того, конкурси «мiсiс» вiдрiзняються вiд змагань «мiс» тим, що на них виступають дорослi жiнки, сформованi особистостi. Обстановка надзвичайно дружня. Важливий не так конкурс, як спiлкування. Ми всi досi листуємося, виходимо на Iнтернет-форум. Такий собi жiночий клуб. А шпильки в туфлi, про що стiльки говорять, — це просто смiшно! Особисто моя мета була — не вирвати перемогу, а самовиразитись, гiдно представити країну.

— Як ви взагалi потрапили на конкурси краси?

— Можна сказати, не зi своєї волi. Керiвник нашого клубу сказав: «Треба взяти участь у конкурсi «Панi Одеса», представити нашу мережу». Я не раз виступала на фiтнес-конвенцiях, змаганнях, давала майстер-класи, але ж тут зовсiм iнше. Та мусила пiти назустрiч. Лише коли прийшла до центру моди, реклами та моделей «Саврокс моделс», який очолює Тетяна Савченко, з’ясувалося, що це конкурс краси. Хоча я б сказала, скорiше, фестиваль жiночої вроди. Крiм зовнiшнiх даних, учасницi демонстрували свої творчi здiбностi. Часу не було: робота, пiдготовка до конвенцiї, сесiя в академiї, родина... Одне слово, я станцювала без жодної репетицiї. I стала «Панi Одеса».

Перед «Панi Україна» я дуже вагалася, чи потрiбно це менi. I стала «Вiце-панi».

— Чи задоволенi результатом свiтового конкурсу?

— Спочатку не знала, що думати, але тепер — так, задоволена. За моїми спостереженнями, «першi» завжди спочивають на лаврах, а в «других» розвиток прискорюється.

— Ви зовсiм не говорите про труднощi. Невже корона далася просто?

— А я й не прагнула будь-що її здобути. Так справдi легше. Труднощi є завжди, але їх краще не помiчати.

— Це як у пiснi «Машини часу» — «Она идет по жизни, смеясь»... А потiм у подушку плаче. У вас таке буває?

— Нiколи. Невдача — поштовх до перемоги.

— А елемент авантюри, пригоди присутнiй?

— Безумовно. Я трохи екстремалка, хоча менi вже не вiсiмнадцять. Десь прочитала про переваги мого вiку: ти ще можеш пробiгти стометрiвку, але вже вистачає розуму цього не робити... (Усмiхається).

— Що вам допомогло досягти своєї «вiкторiї»?

— Незалежнiсть вiд результату, позитивний пiдхiд до життя, бiла заздрiсть як рушiй прогресу. А ще я спортсменка — дванадцять рокiв вiддано художнiй гiмнастицi.

— Але вашi подруги-суперницi не менш досвiдченi.

— Рiзнi. Були й сльози, i душевнi травми. Дехто не потрапив у першу п’ятiрку, хоча мiг. Зате, за традицiєю, потрапила американка. Мiсця розподiлилися так: Грецiя, Україна, Литва, Сингапур, США.

Переможниця, сорокадворiчна грекиня, має чотирьох дiтей. Виглядає просто дивовижно! Багато учасниць приїхали з дiтьми, хтось навiть iз «грудничком». У «Мiсiс Юти» — шестеро дiтлахiв, i при цьому вона отримала титул «Панi тiло». Неймовiрно!

— Чи багато було «доробок» засобами пластичної хiрургiї?

— Навiть на конкурсах «мiс» їх вистачає... Проте у слов’янок цього значно менше. Тому й цiнується наша натуральнiсть. В Америцi «пластика» — це модно i престижно, це не приховується. У нас — i дорого, i не завжди вiтається, i менш потрiбно.

— Шварценеггера вдалося побачити?

— Дуже поважаю його як спортсмена i хотiла взяти автограф. Але, на жаль, вiн був вiдсутнiй, хоча числився в журi, — пост губернатора зобов’язував до iншого.

— Серед причетних й iнша людина-легенда — Трейсi Кемпбел, голова WIN. Кажуть, ви прагнете створити фiлiю органiзацiї в Українi.

— Сподiваюся. Трейсi теж дуже хотiла б, аби мiжнародна органiзацiя iз захисту прав жiнок i дiтей була в Українi. Але iснують нюанси законодавства в обох наших державах, фiнансовi та юридичнi аспекти... Переговори ведуться, результат буде цього лiта. Скажу одне: Україна повинна єднатися зi свiтовими рухами, переймати їхнiй досвiд, використовувати їхнi можливостi.

— Вам як привабливiй жiнцi — легко чи складно в закордонних поїздках?

— Досить лише правильно себе позицiонувати — i все буде добре. Насправдi складнiше не там, а тут. Не хочу ображати українських чоловiкiв, але на Заходi до жiнки ставляться з бiльшою повагою, це факт. Її там сприймають насамперед як повноцiнного члена суспiльства, а в нас навпаки — спочатку оцiнюють як предмет жадання.

— Зате нашi чоловiки натуральнi й не ходять до спiльних iз жiнками саун!

— (Смiється). Рiч не в цьому. Нам усiм треба вчитися цивiлiзовано спiлкуватись.

— Ви часто в роз’їздах — то Київ, то Санкт-Петербург... А з вiдпочинком вашi подорожi бувають пов’язанi?

— Об’їздила майже всi країни колишнього соцтабору.

— Чому їх?

— Бо це лижi! Люблю змiнювати траси. Що ж до решти Європи, то побувала в Iспанiї та Iталiї — бiльше, на жаль, не довелося. Зате точно можу сказати, яке в мене найулюбленiше мiсто — Барселона. Дивовижна краса й iнтернацiональна атмосфера, в якiй кожен може знайти себе!

— А улюблений гiрськолижний курорт?

— Закопане. Не найвищий клас катання, зате чудовий колорит.

Я не великий профi в лижах, вiдчуваю певний страх. Хоча загалом небоязка. Скажiмо, працюю iнструктором iз тайського боксу...

— ?!

— У фiтнесi iснує дисциплiна «Тайбо»: розвиток певних груп м’язiв, витривалостi, значне кардiо-навантаження. Раджу, це супер!

— Україна — батькiвщина найгарнiших жiнок. А Одеса, як свiдчать нацiональнi й мiжнароднi конкурси вроди, навiть на такому тлi видiляється. Це завдяки бурхливiй дiяльностi Тетяни Савченко чи просто щось у повiтрi мiста?

— Нагадаю, що центр «Саврокс моделс» iснує вже п’ятнадцять рокiв, i перша українська школа моделей була заснована саме Тетяною i саме в Одесi. Кiлькiсть офiцiйних конкурсiв краси в мiстi така, що iншим годi рiвнятися.

 Загалом вважаю одеситок одними з найкрасивiших у свiтi жiнок. Мабуть, не обiйшлося без змiшання народiв у портовому мiстi. Плюс море i сонце. На будь-якому конкурсi краси впiзнаєш одеситку за яскравiстю, ефектнiстю, веселою вдачею.

— А у вас самої такий мiкс присутнiй?

— Незначною мiрою: мама — росiянка, тато — поляк.

А Одеса... Найкраще мiсто у свiтi! Про неї можна говорити без кiнця.

— Де любите гуляти й куди б запросили наших читачiв?

— Французький бульвар, Дюкiвський парк, Приморський бульвар, вулиця Дерибасiвська, Морвокзал... Аура моря i сонця! У центральному парку «Аркадiя» мене вабить нiчне життя — iнодi танцюю до ранку.

Лiпше приїжджати у травнi, коли квiтнуть акацiї та каштани. Ви вiдчуєте iстинний дух Одеси, який, на жаль, уже потроху зникає.

Влiтку на громадському пляжi можете побачити мiсцевий типаж — даму з неосяжними формами, в оточеннi купи каструльок i цiлої зграйки дiтей. Вона влаштовує застiлля на пляжi з картопелькою, оселедчиком, котлетами, фаршированою рибкою... Високо зав’язана хусткою, має золотi зуби, курить папiроску або лузає насiння — класична тьотя Соня. На Привозi поставили пам’ятник тьотi Сонi, знаєте?

Є й iнакша Одеса — iнтелiгентна, культурно «просунута»... Зв’язок зi свiтом завжди накладав свiй вiдбиток. Тому Одеса — це цiла планета.

Я вдячна своєму мiсту, своїй країнi й робитиму все, щоб у свiтi їх цiнували — вони того вартi.  n