Міжнародний туризм. Журнал про мандрівки та відпочинок детальний пошук

На головнуНаписати листа

Редакція Новини Архів Передплата Реклама Фотобанк
Міжнародний туризм Номер 5 Камо грядеши? Ізраїль. Українці на Фаворі
Номер 5 від 10 жовтня 2005р.
Номер 5 від 10 жовтня 2005р.
Welcome to Ukraine
В наступному номері

В номері 5'2018

ЧАРИ ДОМІНІКАНИ

ЦЮРИХ & БАЗЕЛЬ
Зроблено у Швейцарії

МАРОККО
Арабески пустелі

АВСТРАЛІЯ
У сумці революції

КУБА
Екзоти & Раритети

ЛУЦЬК
Ніч у замку

АВСТРІЯ

АВСТРАЛІЯ

НЕПАЛ

АНГЛІЯ

ФРАНЦІЯ

ШВЕЙЦАРІЯ

ІТАЛІЯ

ЄГИПЕТ

УКРАЇНА

 

 

 

 



Подорож листоноші
VIP-клуб
Вояж-колекція
Камо грядеши?
Мистецтво гостинності
Україна чудес
Міністерство закордонних страв
Люди з легенди
Профі-тур
Троянда вітрів
Від свята до свята
Світ краси
Кімната сміху
Камо грядеши?
Ізраїль. Українці на ФаворіВерсія для друку
Автор: Андрій ПИРОГІВ, Світлана СТЕПАНОВА

Нам давно хотілося відчути себе галілеянами. Можливо, комусь таке бажання видасться зухвалим — адже у давнину часто-густо саме так називали і Христа, й апостолів, і взагалі християн. Втім, часи змінились, і, вписуючи в анкету слово «Огіпосіох», ніхто не сумнівався, що в ізраїльському посольстві його зрозуміють правильно. Ізраїль. Українці на Фаворі

Тож до Галілеї ми потрапили напрочуд легко...

Тверія

Березневе сонце боязко визирає з-за нерівної крайки Йорданських гір, наче запитуючи у Бога дозволу осяяти Його найкраще творіння — озеро Кіннерет (з івриту — давній музичний інструмент на зразок арфи). Відтак над водою бринять врочисті арпеджіо. І від тієї увертюри у кронах по-ранішньому скуйовджених пальм просинаються горобці, а не менш скуйовджені прибиральники починають ритмічно змітати опалий цвіт іудиних дерев...

З балкона нашого номера на околиці древньої Тверії видно ледь не усе Галілейське море, як називається це синє диво у Новому Завіті. Та небесне світило, майстер ювелірних справ, здіймається вище й вище... Дуже скоро скляна поверхня вкривається щирим золотом, яке надвечір опуститься на дно, дорогою визолотивши луску рибам святого Петра. На щастя, цієї ендемічної риби тут не бракує, інакше сонячне золото давно б заповнило озерну улоговину...

Ізраїль. Українці на Фаворі Тверія не згадується на сторінках Біблії, та це не завадило їй стати одним зі святих міст іудаїзму. По-перше, тут є кілька поховань великих мудреців-рабинів, а по-друге, саме у Тверії десь у 11-111 століттях після Різдва Христового вчені-книжники уклали так званий масоретський текст Старого Завіту, що претендує на звання найточнішого та найповнішого. Саме він використовувався у XIX столітті при здійсненні дуже вдалого Синодального перекладу Святого Письма російською мовою.

Цю мову ми почули з вуст послушниці мальовничого монастиря, до якого від готелю нас привела витка барокова стежина. Стильові асоціації доповнювались квітучим акантом (його листя слугувало за взірець для оздоблення українських барокових іконостасів) і височезні мальви. Попри єврейське коріння, останні мали цілком шевченківський вигляд.

Єдина церковця монастиря потопає у пахощах цитрусових гаїв. А самі гаї потопають у Кіннереті. За останній рік вода в озері піднялася, тож деякі дерева стоять «по коліна» у воді... І дуже нагадують тих галілейських рибалок, що колись без сумнівів пішли за Христом, аби стати «ловцями людей». Не випадково обидві грецькі православні обителі (в самій Тверії та в недалекому Капернаумі) присвячені дванадцятьом апостолам. Проте російський монастир названий ім'ям святої рівноапостольної Марії Магдалини. У сусідньому селі Мигдал вона народилась і тут-таки, біля чудотворного джерела, що нині доглядається черницями, Спаситель вигнав із неї сім бісів. І звільнена жінка прикипіла до Нього своїм полум'яним серцем так, що сподобилася першою побачити воскреслого Христа. І перше Його слово після воскресіння було також звернене до неї: «Маріє!..»

Кіннерет

На жаль, ми не годні ступати по водах, як це робила ще одна Марія — велика подвижниця духу, преподобна Марія Єгипетська. Тому сідаємо на туристичний кораблик і відпливаємо на ближчі оглядини озера. Смарагдові гори над Тверією нагадують райську браму, з-під якої вибиваються назовні струмені річки життя. Важко уявити, але вся ця чаша, налита по вінця весняним сяйвом, лежить на 200 метрів нижче рівня Середземного моря. Так само важко уявити, що тут бувають страшні бурі, змальовані на євангельських сторінках. Та капітан нашого плавзасобу киває: мовляв, почекайте кілька днів — самі побачите.

Можливо, під час однієї з таких бур на межі старої та нової ери і затонув стародавній човен, який нині експонується в одному з узбережних кібуців. Невідомо, чи саме із цього суденця проповідував перед народом Господь, але конструкція, певно, така ж. А може, й справді над його потемнілими бортами колись пролунало вікопомне: «Маловіре! Чого ти усумнився?» Відтак зістрибуємо на тверійську набережну і спрямовуємо стопи до північних берегів Галілейського моря — улюблених місць Спасителя, де Він оселився із початком Свого Благовістя.

На високу гору Арбел прокладено туристичний маршрут — крізь гущавину галілейського розмаю, попід скелями із загадковими проваллями-печерами, над блакитними прірвами, куди при нашому наближенні зриваються круки і хижі канюки. Либонь, прочани ходять тут нечасто. Зате на купах каміння повно товстощоких байбаків, схожих на героїв диснеївських мультиків.

На щастя, наша комплекція дає змогу видертися на маківку гори, звідки озеро з околицями скидається на ретельно накреслену мапу. Ліворуч удалині розкинулася долина, де у битві з мечем Аллаха — Саладином — полягло натомлене й спрагле хрестоносне воїнство. Відтоді, як відомо, розпочався занепад Єрусалимського Латинського королівства, що проіснувало на Святій Землі майже двісті років.

На Арбелі, як і в тій нещасливій долині за Мигдалом, джерел і криниць не проглядається. Проте, на відміну від хрестоносців, ми встигли спуститися до берега, де добрі самаритяни, а точніше, євреї, чекали на нас у затишному ресторанчику. Одначе їх спіткало розчарування: крім життєдайної вологи, нам нічого не бракувало. Та й як могло бракувати, якщо за два кроки — Табга, дивовижне місце, де Господь нагодував п'ятьма хлібами і двома рибами «п'ять тисяч люду, не рахуючи жінок і дітей». Над непорушним каменем, на якому і сталося диво, нині престіл католицького храму. Аскетичний інтер'єр різко контрастує з буянням візантійських мозаїк на підлозі. Просто біля каменю — славнозвісне «канонічне» зображення хлібів і риб. (Цей «натюрморт» в Ізраїлі ми надибували навіть на тарілках, футболках і меблях). Окрім «мертвої природи», давні майстри чудово зналися й на живій — з такою точністю і смаком вони із різнокольорових камінців виклали павичів, ібісів та качок, що ховаються в густих заростях папірусу...

Ізраїль. Українці на ФаворіНині тут так само шурхотить очерет, і весело перегукуються водяні курочки. А ми попідтинню пробираємося до сусідньої базиліки святого Петра. І невдовзі за чорними колонами кипарисів, наче виростаючи з уступчастої прибережної скелі, постає невелика базальтова церковця.

Колись, такого самого весняного ранку, на цих кам'яних сходах палало вогнище і невпізнаний воскреслий Христос гукав учням, котрі за цілу ніч так нічого й не зловили, аби вони ще раз закинули сіті. І лише після того, як від сили-силенної риби мало не порвалися «мрежі», Петро впізнав улюбленого Вчителя. І отримав від Нього прощення за своє малодушне трикратне зречення... Не знати, чи бував наш славетний художник Іван ІжакевичуТабзі, але його «Чудесний лов риби» на південній стіні Трапезної церкви Києво-Печерської лаври точнісінько відтворює навколишній пейзаж!

Назарет

Сюди, до найбільшого арабського міста Галілеї, ми в'їхали рейсовим автобусом — цілком комфортабельним і чистеньким. Перед цим довго петляли між кучерявих пагорбів, помережаних квітучими садами: мигдалевими, персиковими, сливовими... Десь серед них заховалася Кана Галілейська, в якій на сільському весіллі Христос сотворив своє перше чудо — зробив воду вином. В місцевій православній церкві й донині показують великі кам'яні посудини, на дні яких, якщо вгледітися, можна побачити сліди «винного каменю»... Втім, як і всі подальші чудеса, те перше не було самоціллю. Просто люблячий Господь на прохання Своєї Матері допоміг небагатим господарям уникнути ганьби, коли на столах закінчилося питво... І водночас благословив молодят на щасливе й побожне подружнє життя.Ізраїль. Українці на Фаворі

Панувало щастя і в малій назаретській оселі Святої Родини. Нині тая оселя надійно захована в «нетрях» найбільшої на Святій Землі купольної базиліки. Втгм, тут можна побачити лише невиразні заглибини у скелі: як мовить католицьке передання, янголи перенесли хатину в італійське містечко Лорето. Храм вражає надлишком мармуру, сучасними архітектурними формами і... холодом. Не так зовнішнім, як внутрішнім. Звичайно, тішить, що віднедавна подвір'я грандіозного комплексу разом із десятками модернових мозаїк звідусіль прикрашає й українське зображення Божої Матері, але... Але нехай дарують брати-католики: вони явно перестаралися у своєму бажанні возвеличити Пресвяту Богородицю і Вседіву Марію.

А за брамою буяє зовсім інше життя. Якісь два кроки — і ми поринаємо у вир східного базару з безкінечними лотками, галереями, веселими продавцями і заклопотаними господинями. Небо над цією «ринковою економікою» проглядається досить фрагментарно. Але в ньому можна надибати цікаві речі. Наприклад, хрест над так званою Синагогальною церквою (колись тут стояла синагога, звідки фанатичні краяни вигнали Спасителя і навіть хотіли побити камінням). Або перистухмаринку, яка наче щойно випала з крила архангела Гавриїла...

Так, Благовіщення («початок нашого спасіння», як співається у святковому тропарі) відбулося не деінде, а в Назареті. Недарма у місті завжди велелюдно: кожен прочанин прагне хоч на мить відчути пахощі білої лілеї, яку підніс Пречистій Діві згаданий архангел... А ми неквапом рушили далі й несподівано вийшли на осяяну скісним вечірнім промінням площу. Трохи у глибині — теплий золотавий храм, де за порогом клює носом літній наглядач, а душа стишується і починає радісно бриніти. Все ясно без жодних запитань: це грецька православна церква Благовіщення. Очі не відразу звикають до притлумленого світла. Тим виразніше звучить віддалений плюскіт. Скоріше, по стертих сходинках — туди, де сріблиться головна святиня Назарету, джерело Богородиці, з якого Пречиста Діва брала чисту воду... Саме тут і відбулася таїна Втілення. Це вже пізніше, через католицькі впливи, українські іконописці «перенесли» ту вікопомну подію у її домівку, принагідно «усадивши» юну Марію за прядку. Але на стародавніх мозаїках, скажімо, Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, все виглядає достоту як тут. Набираємо воду (вдома на неї дуже чекають), прикладаємося до чудотворних ікон і молимось, мов уперше: «Пресвятая Богородице, спаси нас»... І відчуваємо, як спиняється час.

Фавор

Вінець Галілеї — Фавор. Сюди, на гору Преображення Господнього, слід підійматися неодмінно пішки. І нехай спочатку нас обганяли ситі бюргери на деренчливих бедуїнських таксі-мерседесах, — дуже скоро ми звернули до лісу і потрапили у справжню країну мрій. В тому синьому лісі фаворські дуби та алепські сосни, що й самі ледве тримаються на крутосхилах, простягають мандрівцям добрі вузлуваті руки. Цикламени з анемонами встеляють галявини дивовижними килимами, ваблячи перепочинком. І навіть звичайний щебінь виблискує на кшталт діамантів у печері Аладина, нагадуючи про ту сяйливу хмару, що кожного року напередодні свята Преображення оповиває верхівку гори.Ізраїль. Українці на Фаворі

Ми нікуди не квапилися, намагаючись уявити, якими стежками підіймався на Фавор Сам Христос із трьома учнями — Петром, Іоаном та Яковом, і що Він бачив дорогою. Бо ж історично Преображення відбулося не в серпні, а квітучої березневої пори і за сорок днів до хресного подвигу Спасителя. Тож краєвиди у гіллястих рамах відкривалися просто запаморочливі. Але й вони, напевне, геть поблякли перед нетварним світлом, яке випромінювало обличчя і одяг Сина Людського...

Ось і вершина. Тут шлях двоїться і треба обирати. Одна дорога веде до католицького францисканського монастиря з лунким величним собором довоєнної будови, євроготелем, сувенірними крамничками і гамірною юрбою туристів. А друга — до майже безлюдної православної обителі святого Іллі-пророка. Сюди впускають далеко не всіх. Але Господь зглянувся на наші молитви. Молоденька черниця пильно поглянула кожному в вічі й раптом усміхнулася, пропускаючи нас на монастирське обійстя...

В Іллінському храмі, зведеному кількасот років тому на візантійських підмурках, нам показали камінь Преображення. Саме тут стояв Господь у мить Своєї слави... А нині у храмі така тиша, що чути, як по стіні рухається сонячний промінь. Воістину, «добре нам тут бути», як сказав преображеному Господу Петро. Тому ми стояли доти, доки той промінь не освітив якусь дивну, явно не грецьку ікону. Що це? Кругловиді риси апостолів, легкий розліт світлосяйних риз... Десь ми таке бачили... І згадалося: тихоплинний Псьол, Великі Сорочинці, Спасо-Преображенський храм із найкращим у світі іконостасом!

У монастирі ніхто не знав, звідки й коли потрапив сюди цей дарунок нашої землі. Та ми особливо й не розпитували. Головне, що Україна на Фаворі. Була, є і буде.


Адреса редакції:
вул. Кловський узвіз, 15, Київ, 01021
Тел./факс: 254-5190/93, 288-9625
Всі зауваження та питання просимо надсилати за електронною адресою intour.magazin@gmail.com

Всі права захищені. Міжнародний туризм, 2005.

Копіювання та передрук інформації з сайту дозволено тільки з письмової згоди Редакції.

Думка авторів публікацій не завжди відповідає думці редакції.

Відповідальність за достовірність фактів, власних назв та імен, інших відомостей несуть автори.


UITT - туристична виставка «Україна - Подорожі та Туризм»

Welcome to Georgia! National Tourism Award

AITF - 18-я Азербайджанская Международная Выставка «Туризм и Путешествия»

Healthcare Travel Expo

Міжнародна виставка «ТурЕКСПО»

МАНСАНА:: Туристична агенція. Відпочинок на морі. Екзотичний відпочинок. Екскурсійні тури. Гірськолижні тури.